Главная > Разное > Рисунок ведьмочка – Ой!

Рисунок ведьмочка – Ой!

Содержание

Картинки про ведьму (35 фото) ⭐ Забавник

Ведьма по верованиям разных народов вредит людям различными способами. Эта злая женщина общается с нечистой силой. В качестве летательного аппарата использует обыкновенную метлу. Творит жуткие вещи. Она может быть красивой, молодой девушкой, меняя облик по своему желанию.

Малефисента в черном одеянии.

Молодая красивая ведьма.

 

Ведьма сидит за столом и держит в руке яблоко.

Ведьма за столом. Горят свечи.

В руках ведьмы огонь.

Ведьма в белом платье сидит в кругу.

 

Ведьма в плаще с капюшоном выставила вперед руку.

Лицо ведьмы, рыжие волосы.

Ведьма рассыпается в прах.

Колдовство и чары.

 

 

 

 

 

Черно-белое фото из старого фильма о трех ведьмах.

Юная ведьма с черной кошкой и вороном.

Старая ведьма в древнем лесу.

 

Ведьма сидит в кресле у камина.

 

Сжигание ведьм на костре.

Кадры из фильма о ведьме.

Ведьма держит на руках черную кошку.

Метла в руках у ведьмы.

Рисунок о ведьме, которая варит зелье.

Малефисента в туманном лесу.

 

 

 

Молодая ведьма — старая ведьма.

Обложка книги «Не злите ведьму»

Красивая ведьма с черепом в руке.

Ведьма в красном платье с красным огнем.

zabavnik.club

Как нарисовать ведьму на Хэллоуин

Рисунок на Хэллоуин. В данном уроке мы рассмотрим, как нарисовать ведьму на метле с котом на фоне луны в праздник Хэллоуин карандашом поэтапно. Именно в ночь на праздник Хэллоуин принято говорить и рисовать ведьму на метле, точнее ее силуэт, который летит на фоне луны где-то далеко.

Нарисуйте окружность луну и можно в любом месте нарисовать метлу небольшого размера.

Дальше мы рисуем головы ведьмы. В силуэте видно будет только длинный изогнутый ее нос и подбородок.

Рисуем шляпу на голове и спину, часть плаща.

Нарисуйте руки и ноги.

Мы уже знаем, как нарисовать черного кота, поэтому для вас не составит труда нарисовать его.

Закрашиваем, на луне рисуем облака и стаи летучих мышь.

Можно на переднем плане тоже нарисовать летучую мышь, только более детально. Чтоб посмотреть урок рисования жми сюда.

Также вы можете посмотреть другие уроки рисования:

1. Просто ведьма

2. Ведьма из Белоснежки

3. Ведьма в ступе.

4. Ночь на Хэллоуин

5. Тыкву на Хэллоуин

www.lesyadraw.ru

картинки и фото, существуют ли сейчас?

Автор:
Павел Ин

Загадочные существа - Мифология

Каждый человек когда-либо слышал о ведьмах. Будь то сказки, рассказы или фильмы. Написано много литературы на эту тему. В истории даже был период, когда ведьм и на них похожих сжигали на огне служители католической церкви. И этот страшный период, когда массово погибали в основном женщины, ознаменовали инквизицией.


С течением времени все изменилось, люди перестали всех, кто ведет себя странно, причислять к разряду ведьм. Многие вообще редко вспоминают об этой теме. 21 век – век информации, инноваций и новых технологий. Сейчас не составит труда объяснить тот или иной феномен. Однако возникает вопрос, если люди раньше свято верили в колдовство и ведьм, существуют ли ведьмы сейчас, или же они всего на всего сказочный персонаж литературы и фильмографии?

 

• Многие люди свято верят в помощь «бабок», постоянно обращаются к ним, и уверяют, что их помощь оказалась реально бесценной: выздоровление, снятие испуга или порчи. Но мало кто задумывается над тем, что это и есть своего рода колдовство. А колдует кто? Конечно же, ведьмы. Хорошую пользу они приносят или, наоборот, обещают устранить соперницу, навести порчу – это все является противничеством церкви и колдовством.
• Зачастую, говорят «меня сглазили», вешают красные ниточки на ручке младенцам и крепят булавки невестам. Доказано, что люди с «дурным глазом», а точнее с сильным биополем, могут нанести окружающим вред, в виде плохого самочувствия или разлада в делах. Но колдовство ли это?

• Мало кто знает, что слово «ведьма» произошло от глагола «ведать», то есть все обо всем знать. Раньше под это понятие легко попадали химики, физики, философы, то есть те, кто отличался своим интеллектом от других людей. Сейчас об этом почти не задумываются, а люди, способные предсказывать будущее, называются гадалками и экстрасенсами.
• По своей природе женщина и так является магическим существом, она наделена чуткой интуицией, способная видеть людей насквозь. Не у всех этот дар развит по настоящему, либо используется в быту. Но в любом случае, полноценной ведьмой это не делает.

Итак, в 21 веке существуют остатки прошлого: гадалки, бабки, экстрасенсы, лекари, которые обещают вылечить любую болезнь, приворожить, убрать венец безбрачия и многое другое. Называют они себя по разному, но почти никто не называет себя ведьмой или ведьмаком, не задумываясь, что, по сути, они занимаются именно колдовством.

Представления о том, как выглядят ведьмы, весьма многообразны. Мы собрали разные картинки ведьм и фото ведьм, чтобы осветить этот вопрос.

Галерея картинок ведьм.

Комментарии пользователей Facebook и ВКонтакте. Выскажите ваше мнение!!!

Последние материалы в этом разделе:

relatedArticles

Понравилось? Можно легко и быстро поделиться материалом с друзьями в полюбившихся сервисах:

Добавить комментарий

www.zagadochnaya-sila.ru

Ведьмы: обои, картинки фэнтези с красивыми девушками для рабочего стола, witches



На главную



Кото - Арт



Кото - Афоризмы



Кото - Модель



Кото - Обои



Кото - Анекдот



Кото - Книги

Обои фэнтези с красивыми девушками и не совсем: светлые и темные эльфийки, ангелы, вампиры, демонессы, дроу, волшебницы, валькирии, феи, дриады, воительницы, принцессы, русалки, колдуньи, королевы, чертовки, ведьмы, носферату, лучницы, бессовки, некроманты, оборотни, мечницы, чаровницы, нежить, фэйри, восточные красавицы, стрелки, шаманки, аристократки, дьяволицы, цыганки, пасторальные девушки и просто чудовищные красавицы

    На этой страничке предлагаются в тяжких трудах и изурительном кастинге отобранные для истинных ценителей красоты

обои фэнтези девушки - неотразимые в своем магическом коварстве и скверном характере ведьмы и не только они; красивые девушки бывают разные (даже, если от них порой мороз по коже от восторга или ужаса)... Если вам понравились картинки фэнтези, то не поленитесь полистать этот раздел сайта кошки Масяни, на других страничках вы тоже найдете не мало красивых рисунков и обоев ведьм. А может вам прийдутся по вкусу другие девушки фэнтези? Уж больно хороши и необычны эти девчонки!

   Кстати, об аватарках фэнтези. Если вам понравятся предложенные кошкой Масяней картинки фэнтези с красивыми или очень необычными девушками, то при наличии горячего желания и простого графического редактора вы сможете превратить их в оригинальные аватары фэнтези. Тут уменьшить, тут подрезать, тут закрасить - и аватарка готова! А если раздобудите простейший флэш-аниматор и чуть-чуть поколдуете над

аватаром фэнтези, то получите оригинальную флэш-аватарку, которая будет подмигивать, блестеть и переливаться только так, как захотите вы. Дерзайте и творите свои аватары фэнтези!

Рулончик обоев     1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88

   Ведьмы - это властные и злопамятные создания с мощным магическим потенциалом и неуравновешенным характером, в совершенстве владеющие различными видами проклятий, темной природной магией, имеющие привычку мешать или помогать (с каким подходом к ним подкатят) главным героям книг фэнтези (идеал зрелой женщины).

scorp12on.narod.ru

комиксы, гиф анимация, видео, лучший интеллектуальный юмор.

Інквізиція по-українськи

У 15–18 століттях Європу лихоманила відьомська істерія. Стратили десятки тисяч людей. На українських землях масових репресій не сталося, але й цілком безпечно підозрювані у чаклунстві тут не почувалися.

Одним з яскравих проявів так званої «нічної віри» (К. Юнг) українців були народні перекази про відьом, злих духів жіночого роду. Вважається, що перекази про відьом принесені циганами з Індії. У руських слово «відьма» майже завжди супроводжувалося епітетом «київська». Київські відьми регулярно влаштовували шабаші на Лисій Горі під Києвом. Були також відьмаки, відьмуни, відьмарі — відьми «чоловічої» статі. Народна демонологія вирізняла серед демонічних істот природжених і навчених. Наводилися точні прикмети, за якими можна було розпізнати цього монстра. В природженого відьмака не може бути вусів, бороди, і взагалі волосся на тілі. В нього зовсім немає статевих органів, але є невеличкий хвостик із чотирма волосинками. Зображення в його зіницях перевернене догори ногами. Вихідний отвір для душі знаходиться під колінною чашечкою, або під стегном, або під куприком. 

Цьому двохдушнику — людині-демону приписували надприродні здібності. Він, приміром, може вийняти в людини очі й по­вернути їх на місце; подути в рота — випадуть усі зуби; він керує бджолами й розганяє хмари. Після смерті відьмак перетворюється на упиря. Для того щоб цього не сталося, народні демонологи радили відрубати йому голову, покласти в могильну яму обличчям донизу й забити в рота кіл, а біля самої могили тричі розсипати мак (вважалося, що відьмак буде його рахувати й не встигне вчасно вийти з могили).

Звична для нас дуля вважалася образливим жестом, оберегом від нечистої сили й була незамінним народним засобом визначення відьми. Так, у Харківській губернії рекомендувалося прийти під неділю до житла відьми, стати спиною доглухої стіни, повернути голову назад, три рази плюнути і тикнути в це місце дулю. Вважалося, що вранці відьма сама обов’язково прийде до вас і запитає: «Нащо ти мені дулю давав?». 

Ще один спосіб розпізнання відьом: під час свята, проходячи повз жінок, слід надягти картуза навпаки і тримати дві дулі: однув кишені, а другу за пазухою. Якщо жінки почнуть лаятися, отже, вони відьми. 

Автор «Словаря живого великорусского языка» ВолодимирДаль розповідає таку трагікомічну історію з життя малоросійських «відьом». Одна п’яна баба, посварившись із сусідкою, прийшла до суду й заявила, що її противниця забирає всю росу. А в цей час і справді не було роси. «Відьму» негайно схопили, судили й спалили. Проспавшись, наклепниця знову заявилася до суду й покаялася: мовляв, обмовила. Почувши таке з зінання, судді тільки сказали: «От тобі й раз!».

Першою відомою нам жертвою забобонів на українських теренах є Настася Чагрівна. 1171 року коханку галицького князя Ярослава Осмомисла внаслідок інтриг боярів оголосили відьмою і спалили на вогнищі. Масштабне переслідування чаклунів почнеться у 16–17 століттях, коли в багатьох європейських країнах чарування буде серед найстрашніших злочинів. Вважалося, що відьма укладала договір з Дияволом, що перетворювало її на ворога всього людства. Оскільки довести факт такої угоди було складно, зізнання витягали з підозрюваних тортурами. 

(на малюнку: галицькі бояри тягнуть на багаття фаворитку князя Ярослава Осмомисла, малюнок Клавдія Лебедєва. Джерело: Електронна енциклопедія і бібліотека Руніверс)

В архівах можна знайти чимало справ про чари, але найчастіше вони виглядають як дрібний злочин або розслідування побутової сварки. Поблажливе ставлення місцевих суддів до відьом мало низку причин.

- Правники не вірили в зв’язок з Дияволом. Для доведення провини мали з’явитися свідки, а тортури зазвичай не застосовувалися.

- Злочин відьми полягав у завданні конкретної шкоди конкретній людині, тому покарання призначали бути еквівалентним завданим збиткам.

- Судді досить вільно послуговувалися нормами права, й підозрювані відбувалися «суворим попередженням».

- Справи про чари не мали чіткої юрисдикції. На Лівобережній Україні траплялися випадки, коли світські та духовні суди спихали один одному підозрювану відьму, не бажаючи починати процес. 

Але то були випадки, коли постраждала сторона шукала справедливості в суді. Так траплялося не завжди.

Смерть Москаленчихи

На початку 1740-х років в селі Обухівка на Миргородщині сталася пошесть на худобу. Селяни знаходили на стріхах та полях «завитки» — специфічним чином скручені колоски, що їх начебто робила відьма, аби зурочити врожай, господарів чи їхню худобу.

Підозра впала на місцеву жительку Вівдю Москаленчиху: одного разу, коли вона пасла сільських коней, кобила війта повернулася з вистриженою гривою, а після того половина його стайні здохла. На сусідньому хуторі знайшли знахаря, котрий начебто міг знайти «шкодуючого чародія». Знахар приїхав, випив зо дві чарки горілки і оголосив Москаленчиху відьмою.

Сусідку «взяли під арешт», але сотник і священики відмахнулися від справи. Тоді селяни «всеобще» вирішили Вівдю спалити. Викотили на роздоріжжя велику бочку, запхнули туди жінку, облили дьогтем і підпалили. Попіл закопали, а над могилою вбили осиковий кілок.

Цей випадок потягнув за собою судове слідство, що тривало десять років. Остаточний присуд належав гетьману: призвідців та головних учасників було жорстоко покарано за вчинення самосуду. Сам факт спалення селянами відьми є лише вершиною айсберга соціальних взаємин. Це убивство було кульмінаційним моментом, якому передувала довга історія сусідських та родинних взаємин, майнових інтересів, стосунків сільської громади і місцевої духовної та світської влади - і все це в атмосфері вірування у чаклунство. Задокументованих джерел про самосуди, подібних до випадку спалення Вівді Москаленчихи, трапляється дуже мало, зазвичай справи зі з винуваченням у відьмовстві розглядалися в рамках офіційного судочинства. У багатьох випадках самосуду справа не доходила до офіційного розслідування, а тому такі випадки лишалися незадокументованими. 

Цап-відбувайло

Обухівські селяни знали, що «яко издавна слишно, что ведям палят», хоч суди не виносили подібних вироків. Людина з поганою репутацією ставала для наляканих сусідів цапом-відбувайлом за епідемію, неврожай, голод. У випадку з Москаленчихою призвідці самосуду з часом були покарані, однак в часи масової істерії спалення могло ініціюватися місцевою владою, тоді винуватців ніхто не шукав.

«Мор бул в Миропольї і в Барановці. І попалили відьми в Мирополю для перестятя мору, ано єще горше мерло. І в Барановці знашли відьм кілька і боялися палити, аби не горій було», — "Острозький літописець" за 1624 рік

У 1720 році на півдні Волині бушувала епідемія. Жителі Красилова були впевнені, що хворобу наслала відьма, і запідозрили в тому сторічну Проську Каплунку. З відома містечкового управителя жінку зачинили в тюрмі, де вона просиділа п’ять днів, поки люди розшукували знахаря для підтвердження своїх підозр. За цей час родичі Каплунки випросили управителя відпустити стару, і разом з нею виїхали з міста.

Але тут повернулися гінці від знахаря, який підтвердив, що Каплунка — відьма. Натовп рушив до її схованки. Бабу з зятем привезли на роздоріжжя. Проську закопали по плечі в землю, накидали зверху дров і підпалили. Опісля змусили зятя привезти зі свого млина жорновий камінь, яким завалили місце страти.

Страшний сон Дракули

У чаклунстві звинувачували не тільки жінок. Не менше за відьом боялися упирів, які теж були здатні спричиняти епідемії та неврожаї. Згідно з народними віруваннями, упир має подобу звичайної людини та за походженням може бути сином відьми й чорта або трупом, в якого вселилась нечиста сила. Упирі відрізняються злою вдачею та полюбляють капостити людям.

Карпати здавна вважалися містичним регіоном, країною, депанують мольфари — злі духи, різновид чортів. М. А. Орлову своїй книзі «Історія зносин людини з дияволом» називає карпатський регіон класичною країною вампіризму. Так, як приклад, можна також навести легенду про гору Чорногору в Карпатах, куди злітаються неприкаяні душі самогубців, повішеників і потопельників. Там вони під наглядом чортів кують град й у величезних хмарах розносять його по всьому світові.

1738 року в селі Гуменець на Поділлі сталося ритуальне вбивство вампіра. Аби вберегти своє село від пошесті, жителі вночі обходили його хресною ходою. У полі натрапили на шляхтича Михайла Матковського з сусіднього села, який блукав з вуздечкою в руках, шукаючи зниклих коней. Підозрюючи в ньому упиря, парубки жорстоко побили Матковського. Ледве той дістався дому, як з Гуменця прибіг посланець, дізнатися, чи він живий. Ще до світанку дім шляхтича оточили люди з рушницями, косами й ціпами. До полудня чекали, що його видадуть, а потім штурмували будинок.

Бідолаху привели до Гуменця, де всипали йому 50 ударів. Попри твердження Матковського про невинуватість у поширенні епідемії, селяни за підтримки місцевої шляхти і священика вирішили його спалити.

Ритуальна страта вимагала підготовки. Вирізали смужку сиром’ятної шкіри, обв’язали голову жертви, за вуха підклали камінці. Засунули палицю у вузол ременя, почали крутити, сильно стискаючи жертві череп. Хтось замазав Матковському рот свіжим гноєм, а дяк зав’язав йому очі ганчіркою, перед тим вмочивши її в дьоготь. Після влаштували величезне вогнище, на якому спалили нещасного.

(на малюнку чоловіки вбивають вампіра в могилі. Румунія, гравюра 1893 року.)

Іван Франко написав у журналі «Кіевская старина» публікацію «СОЖЖЕНІЕ УПЫРЕЙ ВЪ с. НАГУЕВИЧАХЪ ВЪ 1831 г.» Щоб читач міг зорієнтуватися – цього року англійський природознавець Роберт Браун виявив у клітині ядро, Микола І скасував маґдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, а також відбулася масштабна епідемія холери. 

Головними дійовими особами подій у Нагуєвичах стали упирі. Саме їх селяни в Нагуєвичах вважали винуватцями епідемії холери. Епідемії жахали людей, та ніхто точно не знав, що є їхньою причиною. 
Ось що про це пише Франко: «Неудивительно поэтому, что такое страшное бѢдствіе, постигшее нашъ народъ, должно было глубоко потрясти все его моральное существо и моментально пробудить къ жизни разныя темныя силы, дремлющія, но не исчезнувшія въ глубинѢ души народной. СуевѢрный страхъ передъ упырями безспорно принадлежалъ къ такимъ темнымъ силамъ, и вотъ въ самый разгаръ эдидеміи страхъ этотъ доводитъ народъ до ужасной расправы — сожженія нѢсколькихъ человѢкъ».
Далі Франко цитує записки ієромонаха Косака, який, виїжджаючи із Нагуєвичів, побачив на околицях села велике попелище. Коли той поцікавився, що це все означає, місцевий житель відповів, що тут «палили упирів», які «підтинали людей» в холеру. Ієромонах не на жарт злякався, і поцікавився тим, як селяни взнавали, хто упир.
«А бувъ тутъ у сели, — разсказываетъ съ наивнымъ суевѢріемъ человѢкъ, — такый хлопець; той ходывъ видъ хаты до хаты та по волоссю на грудяхъ пизнававъ упыривъ. Тыхъ заразъ бралы и тутъ на пастивныку терновымъ огнемъ палылы». Достатньо було лише, щоб на тебе вказав якийсь «хлопець», щоб тебе кинули у вогонь. Добре, що хоч про цей випадок прознала цісарська влада, «зъихала зъ Самбора комисія, та килькадесять хлопивъ забрала до криминалу, божъ то не мало людей и то добрыхъ господаривъ, на стосахъ попалылы». 

Потім Косак дізнався, що упирів палили не лише в Нагуєвичах, а й у багатьох інших селах. Мужики навіть хотіли спалити ректора одного з монастирів, вважаючи його «найстаршим упирем».
Далі Франко подає матеріал, який його дружина Ольга записала після розмови із очевидцями тих подій. Коваль Сеня Буцяк розповідає, що семилітній хлопець Гаврилко, батьки якого померли від холери, сказав своїм друзям-ровесникам, що це упирі нищать людей. На резонне питання: «А звідки ти знаєш?», Гаврилко відповів: «Бо я й самъ упыръ. Я самъ свого тату й маму потявъ. И знаете, ничыя мни кровъ не була така солодка, якъ ихъ».
На наступний день після служби божої зігнали усіх людей коло цвинтаря та наказали Гаврилкові впізнавати, хто з них – упир. Гаврилко вказав на сімох чоловіків. На цей раз ознакою упирів стало сире полотно, перев’язане попід коліно.
Перший «упир» був найбагатшою людиною села – Вольчаком. Його скували ланцюгами та тягали по вогню доки той повністю не обгорів та й покинули майже живого. І що б ви думали? Вольчак вижив, одужав та ще й прожив сім років!
Другий упир – Ступак зі словами: «А хочете, щобымъ горивъ, то най вамъ и такъ буде!», сам кинувся в вогонь. 
Третього – Саляка – перевели босим через вогонь, після чого той зізнався, що він упир, але й пообіцяв, що якщо йому збережуть життя, він зробить так, щоб ніхто в селі не хворів. Шляхтич Левицький, який був присутній при цьому дійстві, відповів, що якщо Саляк вилікує його хвору доньку – його не чіпатимуть. Салака повели пасовиськом до дому шляхтича, та той вирвався і став втікати. І так втікав, що від його попечених ніг м'ясо шматками відпадало! Втік до сусіднього села, де й сховався. Там його виходили пастухи й він також одужав. 

Інших упирів попекли на вогні та й залишили скованими лежати коло попелища. Їхні дружини носили з дому молоко та обливали їх, бо молоко вважалися ліками від опіків. Деякі із скалічених «упирів» промучилися тиждень, поки не померли.

З панами й свинями не знайся

Суди теж не завжди були поблажливими, коли в ролі постраждалої виступала людина значно вищого статусу, ніж підозрюваний. 1730 року шляхтич Лукаш Малинський звинуватив свою селянку Марину Перисту: та начебто похвалялася, що зможе зачарувати пана і вже підкорила своїй силі його дружину. Хоч у цьому випадку ніхто не захворів і не помер, до Марини двічі застосовували тортури. Вона не визнала себе винною, тож за законом її слід було відпустити. Але зробили виняток — стратили.

Найгучніша українська справа за участю можновладців — «полювання» гетьмана Івана Брюховецького.

1667 року він спалив за раз аж шістьох «відьом», серед яких була дружина гадяцького полковника. Цей випадок дуже нагадує переслідування на Заході, адже «чаклункам» інкримінувалося викрадення ненародженої дитини з утроби гетьманової дружини і надсилання хвороби, від якої Брюховецький з дружиною ледь не сконали. Говорили, що жінкам допомагали демони у вигляді мишей і котів — повний комплект типових для західноєвропейської відьми звинувачень.

Для українців загалом характерне в цілому іронічне ставлення до нечистої сили. Пізніше демонологічний світ представлений переважно в комедійному плані, що помітив свого часу і В. Даль. Відомо, наприклад, що аж до початку XX століття на Закарпатті велася справжнісінька торгівля з дияволом. Угоди укладалися через особливих посередників, іменованих «непростими», «віщунами», «веждунами». З їхньою допомогою можна було закласти душу свою чи дитини або просто худобу для отримання певної вигоди. Крім того, українські селяни намагалися роздобути нечисту силу як прислугу. Згідно з народною легендою можна навіть «народити», буквально виносити свого маленького домашнього біса. 

Хованець (годованець, вихованець) — дух, що збагачує свого хазяїна. Згідно з народними повір’ями, хованець або виходив із викидня через сім років після аборту (цікаво, яким чином?), або із «зноску» — маленького яєчка чорної курки, знесеного наприкінці яйценосіння, яке треба було носити протягом дев’ятиднів під пахвою лівої руки. При цьому не можна було вмиватися, стригти нігті, молитися, хреститися. Якщо не доносиш — може замучити до смерті. Чортеня, що вилупилося, слід годувати одними галушками й обов’язково без солі, бо сіль призводила до буйства духу, по-нашому — полтергейсту: поб’є посуд, виб’є хазяїну очі, а йдучи, забере із собою щастя. Смертельну небезпеку для Хованця являв грім. Ударом навідліг його можна умертвити, а ударом буковою паличкою по голові — воскресити. 

Приблизно з середини 18 століття закони забороняють переслідування чаклунства у судовому порядку, проте українські суди розглядають такі справи ще й на початку 19-го. Віра у знахарів, відьом та упирів живе серед селян й надалі. Аж до 20 століття траплялися самосуди, коли вони били «відьму», розкопували чи заливали водою могилу «упиря».

Посилання на джерела: 

https://was.media/uk/2019-02-05-inkvizicija-po-ukrainski/

http://skaz.net.ua/?act=post&id=315

http://chtyvo.org.ua/authors/Chuhuienko_Mykhailo/Ukraina_iaka_shokuie_Labirynty_istorii/ - книга "Україна, яка шокує. Лабіринти історії", Михайло Чугуєнко

joyreactor.cc

Отправить ответ

avatar
  Подписаться  
Уведомление о